пятница, 24 июня 2016 г.

Пам'яті друга...


24 грудня 15 року не стало моєї улюбленої собаки, мого вірного доброго друга Юни. Перед самим Різдвом і новорічними святами у доні... Раніше не писала, бо не могла. Важко.
Ось вже півроку, як її немає. Ми її приспали. Хто хоч раз приймав таке рішення, той знає, як це важко, навіть якщо собака хвора. Спочатку ти волаєш і не можеш повірити в те, що це треба зробити, потім кажеш так... а далі як в уповільненому кіно, яке ти будеш пам'ятати все життя. І завжди будеш думати, а раптом була помилка, а може, ще був час, може, я занадто швидко прийняла таке рішення, а чи дійсно я боролась до останнього чи я зрадила друга в останню мить його життя... Цей біль з часом не стає меншим. Його можна лише прийняти як частину себе і жити з ним. Намагання позбавитись, забути, полегшати - марна справа.
Цікаво, але руки пам'ятають, яка вона була ще в той перший день, коли ми її взяли до себе, яка була шорстка, пузяня і лапки, пам'ятою той молочний запах цуценяти. Коли я побачила її серед інших цуценят, то одразу відчула - ось вона, МОЯ!
Вчора вона мені наснилась. Наче Саша відкриває двері, і в дім забігає весела і здорова Юночка, я її гладжу і абсолютно реально відчуваю дотик, чешу за вушком, вона стрибає на мене, ми радіємо разом. Дякую, Юночко, що завітала і подарувала кілька хвилин радості.
Це була надзвичайна собака. Двічі вона рятувала нам з чоловіком здоров'я чи навіть життя. Вона була справжнім охоронцем. Проте водночас доброю і мудрою.
Зазвичай вона ганяла котів з двору. При чому так суворо, що мені здавалось, впади той кіт з бесідки вниз, вона його роздере на шматки. Але одного разу вона довго кликала нас до сараю, скавчала, двері туди були відчинені, але вона чомусь не заходила. Ми два дні не могли зрозуміти, чого вона там скавчить. Думали, миша десь завелась. Заглядали туди і нічого такого не бачили там. Але на третій день я таки уважно пішла дослідити, в чому справа і виявила, що в сумці сусідська кішка народила кошенят! Вони тихо сиділи, ми нічого не чули. Кішка боялась вийти, бо Юна стояла біля дверей. За три дні вона знесиліла, а ще ж треба годувати діток! Я взяла сумку і понесла сусідам. Юна не гавкала, а бігла поряд, підстрибувала біля сумки, мордочка була, наче вона посміхається і задоволена, що ми, нарешті, зрозуміли, в чому справа. 
Останнім часом вона стала здавати. Я підсвідомо відчувала, що протягом півроку - рік її не стане. 

Тепловий удар влітку (хоча у нас в дворі тінь і раніше такого з нею не було, я побачила перші ознаки і швидко надала допомогу, проте це був перший дзвіночок), інфаркт, невралгія, інсульт, пухлини на молочних залозах...
Ми рятували, як могли. Крапельниці, уколи по 5 на день, перевели її в дім з вулиці ще з ранньої осені - старенька вже, треба їй в теплі бути.

Померла вона від асциту з кров'ю. Органи почали відмовляти. Вона повільно вмирала. Ми їхали в лікарню, думали, що будемо лікувати, врятуємо, але... лікар надії не дав. приспали. Останній укол робив той самий лікар, який був з нами всі майже 11 років її життя і вів її весь цей час. Рятував, був на зв'язку навіть вночі, приїжджав завжди, коли це було потрібно.

Всього не опишеш - ні поглядів, ні того спілкування, коли кожен день ходиш з нею на прогулянку, годуєш, гладиш, коли воно дивиться тобі в очі, коли кладе голову на коліна і лежить хоч 15 хвилин - насолоджується тим, що ти її гладиш. До речі, ось так класти голову на коліна і просити погладити довго вона почала саме десь за півроку до смерті.
Цікаво згадати, що вона їла. А їла вона майже все! Дуже полюбляла овочі і фрукти. З городу тягала перчинки, помідорки, вигризала ягідки малини з гілок, що вибивались з-за огорожі. Кукурудза, кавунчик, виноград, буряк, морква, капуста, яблука... А шовковиця! Коли йшли гуляти, вона завжди тягнула під дерево шовковиці і поки не виїсть всі ягоди, що нападали за ніч, не йде. От як виїсть,  то можна йти гуляти.
Вони з донею росли разом, Юна старша на рік. Дуже любила Настюшу. Вони грали разом, я вчила доню правилам поводження з тваринами, вони дуже любили одна одну.
Пам'ять береже багато спогадів. Просто дякую, що ти була в нашому житті і вибач... Пам'ятатиму тебе завжди.

Фотоальбом з Юнкіних фотографій. Собака, яку люблять, завжди посміхається...
https://goo.gl/photos/gsrrRJYFvGcQcURS8

Комментариев нет: