вторник, 2 сентября 2014 г.

Фронт нашої свідомості

Вже є фактом, що плани "расейського предводителя" сипляться один за одним, але він, падлюка, наполегливий. Коли гібрідна війна була вже програна, він послав регулярні війська. По-перше, вони зомбовані, бо вони очікують тут зустріти фашистів, але коли ближче стикаються, то розуміють, що ніяких фашиків тут немає, крім скажених кадировських пацюків (собак прошу не ображати:) По-друге, деякі артилерісти досі вважають, що вони на навчаннях, поки не відчують, що по них теж стріляють бойовими. Вони переважають кількістю озброєння, ми переважаємо незламністю духа. Перемога буде за нами! Але головна наша перемога повинна статися не на фронті військовому, а на фронті свідомості кожного громадянина України.

Зараз я думаю що звісно Україну однаково палко можна любити і російською і українською. Але є одне але. Я такий самий етнічний руський, як і більшість східних та південних жителів України. Але ж я ніколи раніше не замислювався, як сталося так що з більш ніж 80 мільйонів українців залишилось лише 40 мільйонів, а серед них є й такі, що не вважають себе українцями.

Кремль довгі роки знищував українців. Головною втратою стало зникнення мови та історії. Не може бути етносу без мови, не може бути майбутнього без свідомого знання історії. Справжньої історії народу, а не того сміття, що підступно підсовує в підручниках кремль (здохни путєн).

Японці розмовляють японською, німці - німецькою, поляки - польською, українці в Україні розмовляють не українською. Що це, якщо не утиск української мови? Досі багато хто вважає це за норму. З історією ще гірше, бо замість нашої історії нам дали якійсь сурогат і запевняють, що все так і було насправді.

У неділю в нашому місті зібралися активні творчі патріоти, щоб зняти ролик на підтримку нашої армії. Всі гарні дівчата у вишиванках, у віночках і текст вони казали українською, але всі разом розмовляли російською. Наголошую, що це були щирі активні патріоти.

Коли прямуєш вулицею у вишиванці, то почуваєш себе як негр в США п’ятдесятих років. Вживання української в Миколаєві - це взагалі є актом громадянської мужності, а не звичайна справа.

Коли ми переможемо на фронті, то є необхідністю, але весь цей жах може швидко повернутися, якщо ми не повернемося до нашої рідної мови і не усвідомимо нашу історію. Якщо наші наступні покоління з дитинства не будуть справжніми громадянами України, то в нас немає майбутнього. Діти завжди беруть приклад з батьків, з оточуючих дорослих.

Тож я закликаю всіх вживати українську, закликаю всіх вчити справжню історію України, читати твори українських письменників, як класичних, так і сучасних. Наприклад, твори Ліни Костенко є одночасно і класикою, і сучасною літературою.

Звісно, потрібен час, але треба діяти вже зараз! Почати можна з простого: дивитися фільми та вистави українською, читати журнали, сайти і книги українською, встановити українську мову на інтерфейсі смартфону, комп’ютера, таке інше. Писати українською щоденик, чи в соціальних мережах. Можна почати розмовляти вдома, в межах сім’ї українською, далі більше - на вулиці, в супермаркеті, з друзями і нарешті усюди і завжди! :)

Про історію окремим постом, але можна почати з документальної стрічки Невідома Україна (лежить на торентах, наприклад тут http://www.ex.ua/2013913?r=82476). Це серія з 108 фільмів, починаючи з сарматів і до радянського часу.

Амнезія - страшна хвороба, коли людина не пам’ятає, хто вона є. Коли ми не пам’ятаємо своєї історії, то це є амнезія народу.

Всім гарного дня і перемог на фронті етнічної свідомості!

Комментариев нет: